Підписатися на RSS

Відбувається зміна парадигми освіти: пропонується інший зміст, інші підходи, інше право, інші відносини, інша поведінка, інший педагогічний менталітет. Важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем, яка вимагає детального перегляду існуючих педагогічних технологій.

У психолого-педагогічному плані тенденція удосконалення педагогічних технологій характеризується переходом:

-від учіння як функції запам'ятовування до учіння як процесу розумового
розвитку;

-від чисто асоціативної, статичної моделі знань до динамічно
структурованих систем

розумових дій;

- від орієнтації на середнього учня до диференційованих та
індивідуалізованих програм

навчання;

- від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-виховної
регуляції.

За останнє десятиріччя вітчизняна наука інтенсивно досліджує проблему технологізації освітнього процесу. Проте в масовій практиці нові педагогічні технології застосовуються обмежено.

Термін «технологія» походить від грецького ТесЬпе - мистецтво, і 1о§о5 -наука, вчення. Тобто «технологія» - це наука про майстерність, мистецтво здійснювати виробничий процес. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів і умов. Поступово зміст цього поняття розширився і став вживатися в інших сферах життя. Педагогічна технологія — комплекс, що складається з:

-деякого уявлення запланованих результатів навчання;

-засобів діагностики поточного стану тих, кого вчать;

- набору моделей навчання;

- критеріїв відбору оптимальної моделі (до даних конкретних умов).
Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій у

певних умовах навчання. їй притаманні загальні риси реалізації педагогічного процесу незалежно від навчального предмета.

Технологія не відміняє теорію і методику, вона грунтується на них, і її ефективність залежить від рівня їх розвитку. Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним методологічним вимогам:

1) концептуальність - кожна педагогічна технологія має спиратись на певну
наукову концепцію,

яка включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально-педагогічне обгрунтування

досягнення освітніх цілей;

2) систематичність - педагогічна технологія повинна володіти всіма
ознаками системи і логікою

процесу, взаємозв'язком усіх її частин, цілісністю;


3) керованість - передбачає можливість діагностичного ціле покладання,
планування,

проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з

метою кореляції результатів;

4) ефективність - сучасні педагогічні технології існують у конкретних
умовах і мають бути

ефективними за результатами і оптимальними за затратами, гарантувати досягнення певного

стандарту навчання;

5) вІдтворюванІсть — розуміється як можливість застосування в Інших
одиночних освітніх закладах іншими суб'єктами.

Будь-яка технологія передбачає послідовність і взаємозв'язок етапів:

1. Визначення основної мети І чіткої системи цілей, що формулюються, як
правило, через

передбачуваний результат.

2.Конструювання, проектування навчального циклу.

3.Реалізація запланованих завдань: мотиваційна підготовка, розуміння
учнями мети і завдань,

усвідомлення учнями критеріїв оцінювання результатів навчання, засвоєння навчального

матеріалу, усвідомлення та відтворення способу дії, забезпечення зворотнього зв'язку у

керівництві навчальною діяльністю, поточна корекція.

4)Контроль оцінки І аналіз результатів навчальної діяльності учнів.

5)Повтори відтворення циклу без змін або з корекцією.

Проектування педагогічних технологій - це дослідницька діяльність з розробки оптимальних дидактичних умов, які забезпечують максимальну реалізацію творчого потенціалу учнів, продуктивного їх навчання.

Інтерактивні технологи

Сутність інтерактивних технологій у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це спів навчання в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, координатора роботи груп. Інтерактивні технології навчання найбільш відповідають особистісно зорієнтованому підходу у навчально-виховному процесі. При застосуванні інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому інтерактивні технології найбільше сприяють формуванню в учнів практичних умінь і навичок, виробленню їх власних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні, сприяють розвитку соціальної та громадської компетентності.

В основі інтерактивного навчання лежать принципи:

- безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов'язує вчителя
зробити

кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи

іншої проблеми;

- взаємного інформаційного, духовного збагачення. При цьому
організовується

навчальний процес таким чином, щоб учасники його мали можливість обмінятися життєвим досвідом, одержаною інформацією;

- особистісно орієнтованого навчання.

Застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя і учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, вміти ставити запитання і відповідати на них.

Вчителям потрібно відкинути звичку навіть після широкої дискусії пропагувати єдино правильне рішення. Розглядаючи будь-яку проблему, необхідно забезпечити можливість для роздумів учнів, сумнівів, пошуків істини. Сьогодні світ стає все складнішим, що вимагає вміння вирішувати складні проблеми, критично ставитися до обставин.

Критичне мислення - це здатність людини самостійно аналізувати інформацію; вміння бачити помилки або логічні порушення у твердженнях партнерів; аргументувати свої думки, змінювати їх, якщо вони неправильні; розпізнавати пропаганду; наявність розумної долі скепсису, сумнівів; прагнення до пошуку оптимальних рішень; мужність, принциповість, сміливість у відстоюванні своїх позицій; відкритість до сприймання інших поглядів. Цілком природно, що відповідно до вікових особливостей учнів ці риси критичного мислення спрощуються або ускладнюються.

Ознаки, за допомогою яких можна визначити себе як людину, яка критично мислить:

- відкритість до ішпиу думок, тобто здатність уважно прислухатися до
інших

поглядів, оцінювати різні шляхи вирішення проблем;

- компетентність — прагнення обґрунтовувати свою думку за допомогою
реальних

фактів і знання справи;

- інтелектуальна активність - виявлення інтелектуальної ініціативи у
конфронтаційній ситуації, небайдуже сприйняття події;

- допитливість - вміння проникнути у сутність джерел інформації;

- незалежність мислення - відсутність побоювання непогодження з групою,
здатність до критичного сприймання думок інших;

- вміння дискутувати — уважне ставлення до думок інших, вміння вислухати
ідеї,

які об'єднують;

- проникливість - здатність до проникнення в сутність питання, явища,
інформації, не розпорошуватися на дрібні деталі;

- самокритичність - розуміння особливостей свого мислення, своїх
«окулярів».

Основні переваги інтерактивних технологій навчання:

1. Інтерактивні технології дозволяють забезпечити глибину вивчення
змісту. Учні

освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез,

оцінка ).

2.Вчитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із
спеціальними потребами — особистішими та інтелектуальними.

3.Змінюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо процесу
навчання, розвивають комунікативні вміння і навички, організаційні

здібності.

4. Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня
(відбувається

перехід від зовнішньої мотивації (оцінка) до внутрішньої (потреба знань)).

5. Значно підвищується роль особистості педагога: він менше часу витрачає
на

вирішення проблем з дисципліною, педагог сильніше розкривається перед

учнями як лідер, організатор.

6. Учні, які отримують власний досвід вчителювання, з нової точки зору
дивляться на навчально-виховний процес, на роль вчителя і учня у ньому.

Основні недоліки інтерактивних технологій:

1.Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.

2.Важко налагодити взаемонавчання як постійно діючий механізм.

3.Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і
навчання

учнів процедурі.

4. Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом
і

ходом навчання.

5.Результати роботи учнів менше передбачувані.

6.Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемною для
вчителя.

7. Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних
технологій.

8. За невдалого навчання необхідно перенавчати учня та школяра-вчителя,
що

потребує додаткового часу.

Ефективність інтерактивних технологій залежить від:

Роботи вчителя:

- давати завдання учням для попередньої підготовки; прочитати,
продумати,

виконати самостійні підготовчі завдання;

- відбирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням
«ключ» до освоєння теми;

- під час самих інтерактивних вправ давати учням час подумати над
завданням,

щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

- на одному занятті використовувати одну «максимум-дві» інтерактивні
вправи, а

не їх калейдоскоп;

- проводити спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної
вправи,

зокрема акцентувати увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в

інтерактивні вправі;

- проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з
різноманітних

матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик.

Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку.

1. Мотивація.

Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблеми й викликати інтерес до мети. Прийомами навчання можуть бути питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання.

2. Оголошення теми та очікування результатів.

Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель. Часом буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття.

3. Надання необхідної інформації.

Мета - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основ! виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. З метою економії часу можлива інформація в письмовому вигляді для попереднього вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в книзі учня є інформація, достатня для виконання завдань: з нею ознайомлюються до початку уроку. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно - прокоментувати термін або організувати невеличке опитування.

4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.

Мета - практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення цього етапу така:

- інструктування - вчитель розповідає учням про цілі вправи, про правила,
послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все
зрозуміло;

- об'єднання в групи, розподіл учнів;

- виконання завдання, під час якого вчитель виступає як організатор,
помічник,

намагаючись надати учням максимум можливостей для самостійної роботи і

навчання один з одним;

- презентація результатів виконання вправи.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мета - усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підбиття підсумків бажано проводити у формі питань: що нового дізналися? Яких навичок набули? Наскільки це може бути корисно в житті? Крім того, можна задати питання із проведення самого уроку: що було найбільше вдале, що ще сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі питання.

Дотримання цієї структури уроку є обов'язковим, якщо виконання інтерактивної вправи займає більшу частину часу.

Структура уроків критичного мислення

1. Розминка.

Урок починається з розминки, яка змінює так звані організаційні моменти класного уроку. Головна функція розминки - створення сприятливого психологічного клімату для творчого розвитку особистості на уроці.

2. Обґрунтування навчання.

Знання має цінність лише тоді, коли воно використовується на практиці та усвідомлюється теоретично. Майбутнє відкривається учням, які критично перевіряють інформацію та вибудовують свої особисті реальності. Отже, кожна тема уроку має бути обґрунтованою.

3. Актуалізація.

На етапі актуалізації учні активно пригадують, що вони знають із цієї теми. Учні встановлюють рівень власних знань з предмета, до якого можуть додати нові знання. Інформація, яку учні не пов'язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. Те, що людина знає, визначає те, що вона може дізнатися. Навчання -активна та цілеспрямована діяльність. Установлення мети навчання є вирішальним моментом тривалого навчання.

4. Усвідомлення змісту.

На даному етапі учень знайомиться з новою інформацією. Методики критичного мислення передбачають, що на цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня. Учень самостійно отримує та аналізує інформацію, перевіряє своє особисте розуміння цієї інформації.

5. Рефлексія.

Учень висловлює своїми словами певну думку. Він стає власником ідеї, коли висловлює її своїми словами. Відбувається обмін думками. Мислити критично легше в атмосфері демократичності. У такій атмосфері розквітає розмаїття поглядів, у такій атмосфері приймають правильне рішення.

Інтерактивний урок з української мови

Тема. Риторика як наука і мистецтво.

Мета.Ознайомити учнів із поняттям «риторика», показати значення

ораторського мистецтва у житті сучасної людини; формувати комунікативні вміння, збагачувати активний словник учнів; ви ховувати відповідальне ставлення до власного мовлення. Тни уроку. Урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання. 1. Роздатковий матеріал (картки з інформацією про ри|торику як науку, мистецтво та комунікацію).

2.Схема «Розвиток культури мислення, мовлення, пове дінки, спілкування у людини риторикою». 3.Інструкція про виконання інтерактивно? вправи. Очікувані результати. Учні повинні зрозуміти суть поняття «риторика», її значення в житті сучасної людини, оперувати основними термінами з теорії риторики; оволодіти навичками роботи в групах, розвинути вміння дискутувати. Епіграф. «Чимало скарбниць у світі відкривається, як Сезам казкового

Алі-Баби, словесним ключем» (Ван-Дайк). Література.

1. Сагач Г. М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих
навчальних закладів. - К.: Райдуга, 1993. - 378 с.

2.Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посібн. - К.: Вища школа,
2003.-311 с.

3.Гуревич С. С, Погоріло В. Ф., Герман М. А. Основи риторики. - К.: Виша
школа, 1978.- 148 с.

Хід уроку 1. Мотивація (5% часу).

1.Вступне слово вчителя. «Мозковий штурм».

- Епіграфом до нашого уроку стали слова Ван-Дайка «Чимало скарбниць у
світі відкривається, як Сезам казкового Алі-Баби, словесним ключем». А
Наполеон свого часу сказав: «Хто не вміє говорити, кар'єри не зробить». Чи
дійсно «слово» володіє такою великою силою?

Записати на дошці аргументи до позитивної та негативної відповіді.

ТАК Ш

2.Оголошення, представлення теми та очікуваних результатів (5% часу).

1. Слово вчителя.

- А ось про що свідчать нам приклади з історії:

1.Легенда розповідає, що Спарта програвала у другій Месенській війні і попросила в Афін допомоги. Афіни послали Тіртея. Коли кривий учитель Тіртей


ледве зійшов з колісниці, спартанці зовсім підупали духом - не такої допомоги чекали. Проте як став Тіртей промовляти своїми піснями до спартанців, вони вщент розгромили ворога.

2. Інша легенда також нагадує, яку роль виконувало живе слово в Давній Греції. У війні з сусідкою Мегарою Афіни втратили острів Саламін. Не змігши повернути острів, афіняни заборонили навіть згадку про нього під страхом смерті. Тоді молодий Солон [майбутній батько афінської демократії] склав елегії- 100 вишуканих віршів про острів і, прикинувшись божевільним, прочитав їх на площі перед народом. Соромно стало афінянам, вони призначили Солона керівником воїнів, відбили острів, а потім відсудили в суді.

3.Чотирнадцять років безперервно панував Перикл в Афінах - і цим він, видатний оратор, значною мірою завдячував силі дії свого могутнього слова. Про це, наприклад, свідчить «Надгробне слово», виголошене ним під час поховання афінян, які загинули у перший рік Пелопоннеської війни (431-404 рр. до н. є.). Він промовляв перед матерями і вдовами загиблих - винуватець смерті їх близьких. Він говорив про патріотичні почуття афінських громадян, які відстоюють свою свободу і незалежність, свій демократичний лад, підкреслював ететичне значення демократичної влади. Промова збудила ентузіазм у нарді так, що матері і вдови урочисто несли Перикла по місту, осипали квітами, із захопленням цілували кінці його одягу.

4. «Слово - найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне - приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити ЛЮДИНУ».

Сьогодні ми розпочинаємо розмову про вміння (чи знання), як говорити красиво, правильно і переконливо.

2. Представлення теми та очікуваних результатів.

3. Надання необхідної інформації (10% часу).

1. Слово вчителя.

- Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, чарівного народного золотослова, в якому відбито дивосвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світу титанів думки, слова, духу - Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Петра Могилу, Феофана Прокоповича та інших просвітителів - гуманістів.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика...) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихованню всебічно і гармонійно розвиненої людини. Батько риторики, видатний оратор


Давнього Риму Цицерон писав: «Краща у світі мета - стати хорошою людиною». Тому в давньому світі існували чисельні школи філософії, риторики, ораторського мистецтва, де обдарована молодь оволодівала секретами класичних наук на користь собі і державі.

Риторика універсальна, вона потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного житгя, бо суспільство омовлене - немає суспільства без мови. Актуальність риторики як лінгвістичної науки зумовлюється універсальністю й феноменальністю самої мови, адже мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інтелектуальний феномен, який здатний пізнавати, освоювати і творити світ, можливість людині реалізувати себе як духовну особистість.Знецінення мови знецінює її носіїв - мовців, знецінює націю і її духовну культуру.

- Якеж значення риторики у житті сучасної людини?

Учитель в античні часи стояв поруч з оратором, філософом, поетом, царем, був провісником правди, служив істині, добру, красі; вмів сам і вчив інших тлумачити текст, блискуче володів мистецтвом риторики; міг захистити істину, майстерно врахувати заперечення опонента, ясно і чітко пояснити свою точку зору, володів сократівським методом запитань, коли учень стає співрозмовником, а розмова з ним відкриває істину.

Ми постійно стикаємося з невмінням вести діалог, дебати, дискусії на найвищих громадських рівнях, зокрема й на радіо, телебаченні, з неспроможністю будувати монолог у різних жанрах, написати невелику проблемну статтю, скласти діловий документ; «мовленнєві муки» ораторів на урочисто-ритуальних заходах та в інших життєвих ситуаціях справляють гнітюче враження на аудиторію.

Універсальність риторики полягає у її необхідності людині будь-якої професії, навіть незалежно від того, чи пов'язана її професійна діяльність з умінням спілкуватися, говорити, бо уміння управляти своїм мисленням і мовленням, як правило, дає можливість людині повніше реалізувати себе, свої здібності. Це основа професіоналізму.

Риторика розвиває в людині культуру


Мислення: •самостійність, -самокритичність, -глибину, -гнучкість, -оперативність, -відкритість, -ерудицію.


мовлення: -правильність, -виразність, -ясність, -точність, -стислість, -розкутість.


поведінка: -ввічливість, -тактовність, -коректність, -розкутість.


спілкування: -повага до

співрозмовника, -управління

поведінкою

аудиторії, - залучення

однодумців, -відповідальність за своє слово.


- Так що ж таке риторика? Щоб дати відповідь на це питанні опрацюємо


матеріал 3 групах і дійдемо спільного висновку. 2. Роздатковий матеріал.

Картка 1. Риторика як наука

Риторика - наука про закони підготовки і проголошення промови з метою впливу на аудиторію.

Виділяють такі роди і жанри у красномовстві:

- академічне -лекція (вузівська, шкільна, науково-популярна), нау
кова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення;

- судове - прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захис
на) промови, самозахисна промова;

- соціально-політичне - звітна доповідь на конференції (з'їзді, зборах,
засіданні), парламентська та мітингова промови, військово
патріотична промова, політичний огляд;

соціально-побутове - ювілейна, вітальна, застільна, надмогильна (поминальна) промови, виступ на прийомі;

- церковно-богословське (духовне) - церковна проповідь, промова
на соборі, офіційне звернення до пастви.

Навчальний курс риторики складається з трьох частин:

- історія риторики - показує особливості зародження і розвитку ри
торики в історії людства;

- теоретична риторика - вивчає закони риторики;

- практична риторика - розглядає зміст, композицію, стиль виступу,
образ оратора, психологію аудиторії і т. д.

Риторика — комплексна наука, її місце на стику ряду наук:

- філософія - наука, яка вивчає загальні закони розвитку суспільс
тва, природи, а риторика - закони ефективної мисленнєво-
мовленнєвої діяльності.

- логіка як наука вивчає закони мислення, а риторика - вербальне
мислення.

- психологія як наука вивчає почуттєво-емоційну сферу життєдія
льності людини, а риторика виявляє інтерес до чуттєво-емоційної
сторони, яка впливає на вербальне мислення;

- етику і риторику цікавлять моральні закони;

- сценічна майстерність - риторика використовує елементи сценіч
ної майстерності, роботу над вимовою, голосом, мовленнєвим
диханням.

Картка 2. Риторика як мистецтво

Давній Греції красномовство розглядалося як мистецтво. Античні мислителі ототожнювали риторику до живопису, скульптури і навіть архітектури. Найбільше проводили паралелі між риторикою, поезією та акторським мистецтвом.

Аристотель у «Риториці» та «Поетиці» порівнював красномовств з поезією. Цицерон вчився майстерності у кращих акторів Риму. У своїх публічних


промовах використовував суто акторські прийоми. М.В.Ломоносов великого значення надавав художнім елементам в ораторському мистецтві. Вміння «красно говорити», на його думку,» перевищує багато мистецтв». А. Ф. Коні (судовий оратор і теоретик риторики) писав, що красномовство - це літературна творчість, але в усній формі.

Красномовство належить до духовної сфери життя. Так само як поезія чи театр, ораторське мистецтво - це створення духовних цінностей. І театр, і поезія, і красномовство відгукуються на події сучасності, впливають на психологію сучасників. І поет, І актор, і оратор вирізняються розвинутим чуттям мови, високою культурою мовлення. Для них характерна ясність, точність, виразність мови. Однак : художня творчість - це вигадка, а ораторське мистецтво цілком опирається на реальні факти, на практику. Це може бути гіпотеза, передбачення, здогад, але не плід фантазії.

Картка 3. Риторика як комунікація

Мета риторики - комунікативна компетентність мовця. Тому вона повинна вчити:

-аргументовно доказувати власну точку зору, при цьому ніяким чином не зачепити гідність співрозмовника;

-здійснювати організований словесний і невербальний вплив;

-створювати ситуації інформаційної та комунікативної комфортності, коли значно поліпшуються умови сприйняття нової інформації та слкування. Сприяти формуванню і розвиткові культури діалогу та монологу;

-намагатися формувати яскраве та емоційне мовлення, регулювати мовленнєву поведінку відповідно до комунікативних потреб, психологічних особливостей співрозмовника;

-допомагати формувати індивідуальну мовленнєву манеру мовця.

IV.Інтерактивна вправа. Робота в групах. «Суспільний проект» (60%
часу).

1 .Інструктаж: (поділ на групи та розподіл ролей у середині груп спікер, секретар, доповідач).

2.3авдання: кожній групі доказати, що риторика є (відповідно їх картки) наукою, мистецтвом, комунікацією. Навести ілюстративні приклади.

3.Представлення результатів роботи. Кожна група захищає свою тезу. Обговорення з елементами дискусії.

4.Рефлексія-підсумок вчителя.

- Ми бачимо, що кожне твердження по-своєму вірне. Отже, запишемо визначення:

«Риторика - це наука і мистецтво комунікації».

V.Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку (20% часу).
1 .Слово вчителя.


Формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуа льно-естетичного впливу мови неможливе, в якій би сфері суспільно виробничої діяльності не реалізовувала себе сучасна людина. Вміння виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнений монолог з фахової проблематики і його виголосити, аргу ментовано дискутувати, природно вести цікаву бесіду чи конструктив ний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце у полілозі, не нав'язливо підтримувати розмову або непомітно чи невимушено вийти з неї, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися і пошанувати співрозмовника або слухачів і при цьому не тільки самому відчувати задоволення, а й дарувати його іншим, бездоганно володіючи мовою маючи гарне чуття і смак до мови, - цьому вчить риторика.

-Що ви дізнались на уроці нового?

-Що таке риторика?

-Які роди і жанри красномовства існують?

-З якими науками перетинається риторика?

-Чому ми говоримо, що риторика - це мистецтво слова?

-Яке значення риторики в житті сучасної людини?

-Як ви думаєте, чи потрібна риторика особисто вам?

-Якими новими вміннями ви оволоділи сьогодні?

2. Домашнє завдання.

1. Завести термінологічний словник з риторики. Записати в нього всі нові терміни риторики, які ви зустріли у даній темі. 2.Три групи готують повідомлення: І) ораторська промова і сучасні засоби інформації;

2)значення ораторського мистецтва для професії вчителя і викладача;

3)значення ораторського мистецтва для політичного і громадського діяча.
Записати в зошитах розгорнутий план свого повідомлення.

Якщо ж ми використовуємо ту чи іншу інтерактивну технологію для активізації опорних знань учнів, для перевірки домашнього завдання і т.д., і вона займає 10-20% часу, то можемо говорити про інші типи структур уроків з використанням інтерактивних методів.


Урок української літератури

Тема уроку:Огляд життєвого і творчого шляху І. Багряного.

Мета:Розкрити трагічну долю письменника-емігранта Івана

Багрянопо. Розповісти про еволюцію його таланту. Дати уявлення про велику популярність творів Івана Багряного за кордоном. Поглибити вивчене про літературу української діаспори. Виховувати старшокласників сильними особистостями на прикладі життя письменника та його літературних героїв.

Хід уроку І. Актуалізація і корекція опорних знань.

П. Виклад нового матеріалу.

(Учитель лекційним методом викладає життєвий і творчий шлях письменника. Учні занотовують розповідь учителя.)

Іван Багряний... На рідній землі його люто ненавиділа більшовицька влада, ім'я митця було занесено в чорні списки зрадників народу,а твори надовго вилучені з літературного вжитку. Тільки 1991 р. Івана Багряного реабілітовано, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

Народився Іван Павлович Лозов'яга 2 жовтня 1906 р. в м. Охтирці Сумської обл. у сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. ,

Із шести літ учиться у церковноприходській школі м. Охтирка. Хоч навчання провадилося російською, але дома хлопець виховувався національно свідомим. Читав Л. Глібова, Т. Шевченка, сам писав вірші. За це його прозвали «мазепинцем». Пізніше була вища початкова школа, з 1920 - реміснича, звідки перевівся до Краснопільської художнії керамічної.

Суспільне життя в роки навчання: став комсомольцем, навіть був секретарем заводського осередку цукрового комбінату. 1924 року вступив Охтирської філії організації «Плуг». Трохи вчителював, заробляючи на прожиток. А вірші тим часом також пишуться, прагне нових вражень, хоч дійсність і так давала поживу для роздумів: розкуркулення, колективіція, ідеологічний тиск на інтелігенцію. Якийсь час жив у Криму, на Кубні, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

1926 року опиняється в Києві, тут вперше виринає псевдонім «Івін Багряний». Так він підписався під добіркою віршів у київському журналі «Глобус». У цей час митець пориває з «Плугом» і вступає в «Марс». У цьому ж році вступає до Київського художнього інституту, який закінчив, але диплома не одержав як «політично неблагонадиний». Цей факт цілком ймовірний, оскільки на той час уже були видані поетичні збірки «До меж заказаних» та «Аве, Марія». В останній Іван Багряний дуже точно показав, чого саме вимагала від митця тоталітарна система, в якій слово «митець» асоціювалося з найстрашнішим гріхами: «Не іменуй мене


поетом, друже мій, бо поети нині - це категорія злочинців, до якої не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон, проститутка, спекулянт, авантюрник, ледар...».

У 1927 році І. Багряний дебютував як прозаїк. У журналі «Всесвіт» друкує оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки», які відзначалися гостротою сюжету, вмінням автора творити яскраві образи - персонажі.

Дослідники творчості Івана Багряного зазначають: «1928-1930 рр. - то був зоряний час Багряного-поета: з-під його пера вийшли, крім названих, ще й поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет», «Гутенберг», епопея «Комета». Та не все збереглося. Від «Комети» залишилися уривки, а поема «Гутенберг» зникла на початку тридцятих.»

Пробував себе Іван Багряний і в історичному жанрі (роман у віршах «Скелька» (1930)). А ось збірка псевдооптимістичних нарисів «Крокви над табором» стала чужорідною усій творчості митця. Ода Сталінській політиці, колгоспам, захоплені монологи про нове життя —це все таке не подібне на Багряного. Як розцінювати цей крок: омана? компроміс? спроба примиритися з владою? І те, і друге, і третє. Як справедливо зауважують автори статті «Штрихи до літературного портрета Івана Багряного» Олег Гаврильченко та Андрій Коваленко, «навіть у нього, найсміливішого на той час українського літературного бунтаря не витримали нерви».

Літературна дискусія у 20-их роках дала привід чекістам розправитися з багатьма українськими митцями. Івана Багряного заарештували 16 квітня 1932 року в Харкові на розі Шпитального провулка та Сумської вулиці. У камері смертників харківської тюрми митця тримали цілий рік і все-таки до його долі поставилися милосердніше, ніж очікував Багряний: звинувативши у контрреволюційній агітації, не розстріляли, як це робили з іншими, а вислали на 5 років на «вільне поселення» на Далекий Схід. За спробу втечі Багряний потрапляє у концтабір, і переховується у Буреїмському та Сучанському районах у знайомих два роки, доки не насмілився у 1937 році ступити на рідний поріг. Уже через 4 дні Багряного заарештували. Знову майже 2,5 роки в'язниці, 83 дні з яких — у камері смертників.

Відбував ув'язнення у тих самих харківських тюремних мурах, тільки ДНУ вже називалося НКВС і мало ширші повноваження та досконаліший арсенал тортур. Слідчі навчилися вправно ламати кості, калічити, доводити в'язнів до божевілля, змушували підписувати найбезглуздіші визнання в тому, чого й не робив.

З підірваним здоров'ям (туберкульоз легень), але з незламним духом митець вийшов з радянської в'язниці аж тоді, коли Харків захопили німці.

Звичайно, на якийсь час він міг вважати окупантів своїми рятівками. Ось чому письменник погодився працювати в дозволеній нацистами газеті «Голос Охтирщини», друкував у ній свої твори. Проте вроджений інтелект, письменницька спостережливість не дозволили плекати солодкі ілюзії щодо фашистів. їхній ідеології, як й ідеології радянській, через деякий час митець дав напрочуд вдалі визначення, першу називав трупом, а другу - привидом. І при фашистській владі Багряний ходив по лезу бритви, нехтував небезпекою і виявив свій протест проти будь-чиєї окупації України у комедії «Генерал», яку директор театру не дозволив ставити на сцені.


У 1943 році, коли радянські війська на якийсь час звільнили від фашистів Охтирку, Багряного призвали до війська, але ешелон з призовниками під Конотопом потрапив під німецькі бомби. Усі, хто уцілів, подався додому. Коли письменник з'явився в Охтирці, за нього знову взявся НКВС. Довелося тікати на території, яка ще була під німцями. Здається, у таких умовах не було часу навіть виспатися, а митець ще й творив: поема «Гуляй-поле» і роман «Тигролови» написані саме в цей період.

З неймовірними труднощами Іванові Багряному щастить дістатися

до Галичини, де його зустріли надзвичайно тепло. У Львові на літературному конкурсі роман «Тигролови» розділив перше місце з повістю

Тодося Осьмачки «Старший боярин». Письменник зацікавлюється

УПА, встановлює зв'язки з підпіллям, пише коломийки для українських повстанців, знамениту «Оду до Сталіна», у якій повністю розвінчує

деспота й тирана. Іван Багряний викриває жандармську суть СРСР -

спадкоємця арсеналу зла царської Росії*.

Фронт посувався на захід. Утікаючи, німці грабували Україну, вивозили на каторжні роботи її працьовитих людей. За однією версією, як, остарбайтер потрапив у Німеччину й Іван Багряний. За іншою - писменник емігрував у Словаччину, потім в Австрію, а вже звідти у Баварію, де знаходилося поселення для переміщених осіб (табір Ді-Пі).

Для Івана Багряного почалося нове коло пекла. Мало того, що бачив, як чекісти вербували наївних біженців назад у СРСР, прирікаючи їх після повернення на концтабори, тюрми і Сибір; мало того, що поглибився розкол між Багряним і Проводом ОУН, радикально налаштовані земляки робили життя письменника нестерпним: йому інкримінували зраду, кидали у вікна каміння, викрикували під будинком: «Комуніст!».

За цих тяжких умов письменник не тільки творив, але й намагався застерегти від помилок біженців. Він написав статтю «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», яка не тільки врятувала життя багатьом біженцям,але й пояснила, що діялось на одній шостій частині світу.

В еміграції Іван Багряний одружується (вдруге) з українкою. Народжуються діти, і письменник потерпав, що чекісти могли викрасти котресь дигя. Передчуття Багряного, що на нього можуть вплинути через рідних, на жаль, збулися. Старшого сина Бориса (від першого шлюбу), коли він служив у радянській армії, змусили зачитати з папірця звернення до батька. Після виходу в ефір з хлопцем стався нервовий напад, а батько потрапив у лікарню з легеневою кровотечею...

Значну частину свого еміграційного життя Іван Багряний був прикутий до ліжка. Писав письменник на спеціальній дощечці, оскільки навіть сісти не міг. Далеко від рідної землі з'являються з-під його пера «Сад Гетсиманський» (1948-1950), «Огненне коло», «Антон Біда - герой труда»(1956), «Маруся Богуславка» (1957), «Людина біжить над прірвою» (1965). Талант Багряного не мав умов розквітнути на повну силу. В душі Івана Багряного боролися письменник і політик. Митець жив для України, мріяв написати художній твір про Симона Петлюру, публіцистичними творами будив свідомість українців-емігрантів. При собі митець завжди мав ампулу з ціанистим калієм, бо посягання на його волю і добре ім'я тривали. На жаль, найвідчутнішого удару вмираючому письменникові завдали не


всюдисущі кати НКВС, не еміграція і ностальгія за Україною, що була б цілком закономірною, а рідні украпатріоти. Подумати тільки: вони навіть фабрикували некролог на ще живого письменника, і це страшне повідомлення з'явилося в газеті 21 травня 1961 року.

Письменник знав, що дні його лічені, але те, що йому відверто й цинічно чекали смерті землячки-українці, пережити було важко. Багряний не випускав з рук пера, хоч воно ставало непомірно тяжким: «Серце. Здається, моя пісенька проспівана... Оце написав кілька рядків, а так ніби працював півдня кайлом у шахті».

Помер Інан Багряний 25 серпня 1963 року о 7-ій годині вечора. Пам'ятник на його могилі спроектував Лев Молодожанин, той самий скульптор, який є автором пам'ятника Шевченку у Вашингтоні. Поруч з барельєфом Івана Багряного викарбувало слова з його поеми «Мечоносці», які можна вважати життєвим кредо письменника:

Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

Ш. Первинне усвідомлення поданого матеріалу.

Що ви довідалися про дитинство Івана Багряного та його ближчих родичів?

- Чим саме біографія цього митця подібна до біографії В. Сосири
чи О. Вишні?

- Якби Багряний не емігрував, залишився у СРСР, чи ввійшов би
він живим або мертвим у когорту «Розстріляного Відродження»? Свою
думку належно обгрунтуйте.

Як ви розцінюєте дикунські вчинки українських ура-патріотів Чи перевелися такі люди хоч у наш час?

IV.Інтерактивна вправа «Займи особисту позицію».

На дошці викладені дві полярних пропозиції:

1 .«Підтримую позицію І. Багряного, який не доводив правди Проводу ОУН,

оскільки у тогочасних умовах йому б і так не повірили». 2.«І. Багряному треба було за будь-яку ціну довести правду Проводу ОУН,

тим же і відновити повагу до себе».

Кілька учасників (за вибором вчителя) обґрунтовують свою позицію. Якщо при обговоренні даної проблеми хтось переходить на іншу] сторону, мусить обгрунтувати причини свого переходу.

V. Домашнє завдання:

Урок-конференція за романом «Тигролови»

Тема:Людина і час.

Мета:Ознайомити учнів з романом І. Багряного «Тигролови». Роз

крити образи героїв як людей могутньої волі і незламного духу. Подати на належному рівні українську ідею цього твору. На матеріалі роману «Тигролови» виховати старшокласників вольовими людьми, яскравими особистостями.


Епіграф уроку: «Щасливі завжди мають щастя» (І. Багряний).

Хід уроку

I. Вступне слово вчителя про мету і завдання конференції, присвячену
роману І. Багряного «Тигролови».

II.Виступи учасників конференції.

Ведучий. І.Багряний - це людина, яку можна назвати Лицарем Духу, а його роман «Тигролови» - один з найцікавіших в українській літературі. Роман перекладався англійською, голландського, німецькою мовами. Книга була написана за 14 днів, і на закритому літературному конкурсі 1944 року у Львові автор здобув першу премію.

Тигролови» - це плід болючих спогадів про кількарічне заслання на Далекому Сході. Головний герой - Григорій Многогрішний - сильна особистість. Це український інтелігент, бунтар, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного, що став одним із перших політичних в'язнів і був висланий царем до Сибіру.

УчительЛк ви вважаєте, чи випадково автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний? Чи це закономірно? (Учні дають відповіді, обґрунтовуючи їх).

Ведучий . Роман «Тигролови» - це ще одна болюча сторінка історії і народу. «Прокладали шлях, прокладали нову магістраль, и її своєю розпукою, гатили собою прірви, баюри і провалля... А тепер ось стояли як на параді... Нащадки Многогрішного і нащадки Авакума вільнодумного... Каторжники».

Минуло понад два століття. Йшли ЗО-ті роки XX століття. Відродження, яке тільки почалося, але заявило про себе переконливо, розстрілювалося. Україна перетворювалася на концтабір. Відбувалося знищення еліти нації, а далі - геноцид цілого народу. Поряд з цими проблемами І. Багряний піднімає ще одну, найболючішу, це - еміграція за кордон як засіб захисту, як протест проти зла і сваволі, як засіб прислужитися своєму народові, а не бути знищеним. Роман закінчується перемогою Григорія Многогрішного, який переходить кордон з метою знову повернутися, але вже не як в'язень, а як людина з великої літери. Так сталося І в житті самого І. Багряного. Він повернувся до нас, і Ба-тьківщина приймає його радо, як свого сина, що тяжко карався, несучи по чужих світах хрест за її долю.

Про символи і алегорії твору розповість у своєму виступі підготовлений учень.

Микола Жулинський: «Перший розділ свого роману І. Багряний називає «Дракон». «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету - він знявся, десь з громохкого центру країни «чудес», вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами...».

Автор починає роман символом («дракон»), втілюючи в ньому трагічно-драматичну розв'язку. Це символічна картина паралельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів - світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори. У ці ешелони І. Багряний помістив спецзагін ОГПУ-


НКВС, себе, свою долю, вивищуючи її до образу-символу непокірної і гордої, волелюбної і сплюндрованої України. Йому єдиному з українських письменників вдалося підібрати найхарактерніший образ для показу життя в режимі через зображення ешелону. «...Всі, хто в ньому знаходиться, підвладні йому і мусять терпіти весь шлях і виконувати чітко закони диктовані стихійно «життям на колесах». Той, хто більше не витримує, мусить або повільно божеволіти, не противлячись, або стрибнути на всій швидкості без надії залишитися живим.

Саме другий вибір робить головний герой роману Григорій Многогрішний. Вів утікає од смерті, усвідомивши головне для себе: лібше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.

Поїзди у Багряного перетворюються у багатозначні слова. Це і народ з підтятим корінням, якого доля несе у безвість, і узагальнення божевільної системи, яка розчахнула суспільство на класові ворожі сили.

Учень-ІЧедвнн. «Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, які б примусили мене задуматися, що знищити всіх неможливо, втік з ешелону, випав у безвість. Я, Медвин, назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.

Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. У розкошах «Тихоокеанського експресу нумер один» прямував на нове місце призначення. Ніколи не сподівався, що доля мене зведе з ним ще раз. Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі... Авжеж! Дивиться виряченими очима - і тільки. Як каменюка.

Брр... Тії очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... Після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс: я п'ю вино, але раптом воно здається кров'ю, у чарці бачу очі зі сльозами. Диявол, диявол... Я його знайду і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.

Учень - Многогрішний. Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я - народ, якого чим нижче гнеш, тим у нього більше спротиву. Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш з грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути, хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини? Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що, присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасний край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону - смерть, але помилився. Ти думав, тайга — це нетрі, де панує світ хижих звірів, і випадково врятований там неменичу загине, але і тут ти прорахувався. Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити.

Я, Мед вин, твоя заплямована людська совість, яка не дасть тобі спокою до скону. І запам'ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб'ю тебе, як зло, яке ти породжуєш.


(Так, піселя протиставлення Медвина і Многогрішного, осмислення їх образів у контексті національної історії в учнів формується своє як до героїв роману, так і до історичних подій. У них народжується почуття поваги до минулого нашого народу і усвідомлення свого «я» через ці образи. Цей мотив уроку розвиваємо в наступних виступах.)

Ведучий. Те, що Григорій уже почав забувати, знов навалилося на нього всім тягарем, коли він опинився в Хабаровську і побачив набитий співвітчизниками поїзд - світ на колесах, цілу трагедію свого народу.

Разом з названим братом Грицьком вони штурмом вдерлися в поїзд «Нумер 97»

- «Владивосток - Москва» - напівреальний, напівфантастичний, жартома названий
експресом, «котрий возіт дрова і лєс». «Довжелезний - вагонів на 50. Половина
вагонів «товарових», а половина поштових - всі ж вони несли функцію
пасажирських. Ніяких «дров» він не возив. Вся та валка вагонів була натоптана
«пасажиром»| до відказу, так що людські руки і голови, навіть ноги випиналися з
вікон і тамбурів. Темний і неосвітлений, експрес той гомонів, ні, гудів, як вулик, -
зойкав, співав, кашляв простуджено, матюкався віртуозно й розпачливо,
лементував дитячим плачем...

Експрес!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах». На одній із зупинок назустріч цьому «експресу» підкотився один ешелон, крізь заґратовані вікна якого дивилися бліді обличчя, прилипавши до ґрат... То був етап.

Оцих три поїзди знову відкрили перед Григорієм цілу картину трагічної долі його народу, його країни і його власної маленької, менш трагічної долі у цьому жахливому світі.

Учитель. Письменник створює психологічно складний і духовно багатий характер головного героя, в якому поєднуються ненависть і любов, тонке відчуття краси і непримиренне ставлення до всього, що породжує зло. Тому Григорій поряд з основною проблемою свого життя - не залишитись нулем в історії, ставить ще одну

- знищити Медвина; щоб такі, як він, не отруювали своїм існуванням світ. Немає
зла, яке не було б покараним. Вирок, який Григорій здійснює над Медвинон
кульмінаційним моментом роману. Підсвідомо головний герой роману прагнув його
здійснити. Це бажання його рятувало в найскрутніші хвилини життя: і коли був у
тюрмі, і коли втік з ешелону, і коли долав дикі хащі без надії вижити, і навіть тоді,
коли став тигроловом. Мета знищити Медвина як зло стала сенсом його життя.

Тому ми не можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту. Це виконання обов'язку, яким керується у своєму житті головний герой роману «Тигролови».

Ведучий. Другу сторінку трагічної долі українців відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Григорій.

Учитель. Щоб розмова наша була змістовнішою і ви глибше збагнули долю Сірків, пригадаємо сторінки роману, де розповідається про тигроловів. Це дасть можливість передати зміст життя поколінь у часових вимірах, глибше осмислити долю героїв у взаємозв'язку часів.

Учениця- Сірчиха. У сміливих щастя завжди є! От хоч би й ми. Приїхали сюди...Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися. І дивись - зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили, ще й залюднили. І звикли, полюбили.


Жили ми тут ліпше, ніж вдома. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм: Київ,Чернігівка, Полтавка... По всій Уссурі і по всьому Амуру, як вдома... Жили! Ну, а потім пішло все шкереберть... Нові часи, нові порядки, і люди, і звелось життя нінащо... А ми перебрались сюди, щоб і не бачити, і не чути та щоб по-своєму таки віку доживати.

Ведучий. Починаючи з XIX століття, мандрують світом українці в пошуках долі. І не дивно, що наша діаспора найчисельніша. Створений у романі світ тайги є символічним світом еміграції, де в образі сімї Сірків показані українці, які в несприятливих умовах сибірської тайги виживають свято зберігаючи свої звичаї, мову. Вони жили з того, що живцем ловили тигрів і возили іх до Хабаровська, де здавали за гроші або міняли на крам. Це був небезпечний промисел. Ловити тигрів не кожен зважувався, крім Сірків та ще однієї сімТ

Хто ж він, легендарний Сірко, про якого знали всі в окрузі?

Учень - Сірко. Походжу я зі старого козацького роду. Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслава. А діди-прадіди в Запорожжі козакували. Не раз покидали рідну землю, мандруючи по світах у пошуках кращої долі. Так на цю землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. А позвикали-то й зажили!

Маю сина й дочку, вчу їх однаково суворо. Моя хата завжди відкрита для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала його хатою.

Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвінтіику. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною.

Ведучий.У жорстоких умовах сибірської тайги Сірко не втратив природної делікатності, яка притаманна характеру нашого народу. Тому не розпитував він Григорія ні про що, здогадуючись, яка доля могла занести хлопця в такі нетрі. Він вперто боровся за життя Григорія. Адже знався й на цьому ремеслі. У таких батьків діти поганими не бувають.

Послухаємо Гриця - меншого Сіркового сина.

Учень -Гриць. Мене називають ведмедем, бо я на батька схожий - кремезний, броватий, крутої вдачі. Я став тигроловом, бо пройшов сувару батьківську школу. Він для мене не тільки тато, а найвимогливіший вчитель, наставник, порадник і друг. Засвоїв я від нього науку побратимства. Згодилася вона мені й тоді, коли Григорія рятував від укусу отруйної гадюки, і коли на кішку ходили, і в Хабаровську... Вчив мене батько ходити «по грані між звичайним небезпечним».

Може, і не стали б ми тигроловами, але батько навчив нас бути дружними, стояти сміливо один за одного, як свій за свого. Тому ми й ходили лише рідні, чужих не брали, бо чужий за чужого не підставить голови. Григорія взяли, бо він мав багато нагод довести старому Сірку свою відданість найліпше, та й не кожен піде на ведмедя з ножем, рятуючи невідому людину.

Учитель. А як ставиться Григорій Многогрішний до Сірків? Що змусило його повернутися?

Ведучий. Настав той момент у житті Григорія, коли він мусив тікати. І вже тепер йому залишилась одна дорога - за кордон. «Ні. Йому несила піти так геть. Він


мусить піти туди, побачити, глянути. Востаннє ж. Побачити батька, побачити матір. Це, може, єдині рідні на цьому світі. Попрощатись. Стати навколішки, і хай благословлять у далеку путь — у темне, страшне невідоме. Може, і в смерть.

Сім'я Сірків стала для нього рідною, а старий Сірко - більш ніж батько. Він тепер був найсуворішим суддею, від рішення якого залежалала подальша Григорієва доля.

Учитель. У розділі «Падь голуба» автор знайомить читачів з легендою про водоспад, який носив дивну назву — Дівчина. Вперше, коли Григорій його побачив, він здався йому «грайливим і сердитим, буйним і лагідним, ніжним і звабливим у своїй дикій красі». Ці почуття переросли у конкретний образ - образ дівчини Наталки. Пригадалась їхня перша зустріч, коли Григорій, рятуючи від смерті юнака, потрапив у родину тигроловів. Як потім з'ясувалося, цим юнаком була Наталка.

Учениця - Роксолона. Розповідає про Наталку: « Виродившись і вирісши в уссурійській тайзі, ця дівчина знала свій родовід, могла розповісти про кожного з тих, хто був зображений на фотографіях, що прикрашали Сіркову світлицю. Виховував її старший брат Микола: міцний, красивий, привітний і безжурний, як Наталка. Від нього вона навчилася всього, а особливо сміливості.

Жорстокий світ нетрів загартував дівчину, вона нарівні з батьком і братами орудувала зброєю, виконувала важку чоловічу роботу, але не уподібнювалась в усьому до чоловіка. Вона зберегла в собі чисто жіночі риси, які не давали Григорієві спокою. «Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина». Він знав, що не має права на цю дівчину, але кохав її. Тому хотів і боявся взаємного почуття. У такому становищі він не міг ризикувати життям дорогої для нього людини. Але піти геть не вистачало сил і не хотів. Нетрі зробили Наталку обережною і рішучою, тому почуттями своїми вона не легковажить, а вивіряє їх. Глибоко в душі вона вірила, що Григорій не може піти назавжди, не сказавши їй про свої почуття. Те, що він повернувся до Сірків, щоб попрощатися перед далекою дорогою, стало переконливим доказом його кохання до Наталки. Тоді вона мовчки взяла його за руку і з безповоротною рішучістю попросила батьків благословити їх.

Учитель. У романі образи об'єднані однією Ідеєю, взаємозв'язані і розвиваються, доповнюючи один одного. І не випадково у кінці твору зводить усіх героїв у хаті Сірка. Це одне плем'я, яке вбачає свою силу у єдності роду. Тому головна тема роману - тема людини - переконливо втілюється в образах старого Сірка, Наталки, Григорія Многогрішного з однаковою силою. Це цілісні натури, які відчувають повну єдність з нацією, її культурою й історією, але душею і вчинками противляться тому, що давно стало злою долею народу, а значить, претендує на владарювання над їхньою особистою долею. Образи Григорія Многогрішного, СІрка, Наталки, Гриця не вчать читача покладатись на чиюсь залізну волю, підкорятись їй покірно і виконувати її приписи. Навпаки, їхні образи вчать мужній любові. Роман «Тигролови» і його герої, говорячи словом Олени Теліги, виховують «сильних і твердих людей української нації».

Ведучий. Говорячи про стиль роману, ми виділяємо яскраво відчутний у творі фольклорно-епічний елемент, зокрема, відзначаємо роль пісні, описів народних звичаїв і свят як засобів розкриття української ментальності.

Учень -Олександр Шугай. « Використаний у романі І. Багряним фольклорно-епічний елемент надає творові народного колориту. Особливу роль відіграє пісня. Вона є вищим уособленням духу, відбиває національний характер героїв.


Описи народних звичаїв і свят доповнюють фольклорно-епічну канву роману. Пригадаємо опис хати Сірків.

(Учень зачитує цитату).

Особливо докладно описано в романі святкування Різдва. «Сірки святкували його, як з діда-прадіда, весело: з кутею на Святвечір і з усіма тим зворушливим і романтичним ритуалом... З віршуванням, з колядками». Ввечері Наталка з Грицем колядували. Вони одягали найкраще своє вбрання. Особливо виділялася Наталка, бо на її шиї красувалося намисто й дукачі, а волосся було перетяте стрічкою. Вона в цьому вбранні нагадувала багату козачку часів Хмельницького.

Отже, мова, одяг, пісні, мораль, спосіб мислення і вчинки Сірків свідчать, що у 30-і роки українці Зеленого Клину ще зберігали свою ментальність, власне обличчя навіть в умовах Сибіру, куди їх заганали злидні та безземелля.

Учитель. Висновок. У підсумку доходимо висновку про те, як логіка розвитку характерів, сюжету виражає ідею твору, заявлену у його назві. Який символічний зміст вкладено в його назву?

У бесіді учні доводять, що тигролови - мужні люди, що долая тигрів, так як і українці, яких не здолав найхижіший звір XX столітті сталінізм і які підкорили собі історичний час, піднялися над ним.

Редакційний кошик.

(До кошика учитель вкидає контрольні запитання і завдання щодо пройденої теми уроку, учні виймають їх, продумують відповіді на питання і відповідають, потім аналізують результати).

Ш. Контрольні запитання і завдання для закріплення матері лу уроку.

Як ви розумієте переконання Г. Многогрішного «Краще вмерти біжучи, аніж гнити живучи» і його висновок, що сміливому доля сприяє?

- Розкажіть про блукання втікача в голодній тайзі.

- Що ви довідалися про Медвина з екскурсів у минуле?

Старий Сірко пояснює Григорієві, що вполювати живцем можна тільки молодого тигра та ще й спаралізованого людським криком. Чи можна твердити , що саме такі методи використовувала радянська пропаганда стосовно молоді?

- Які проблеми національного буття піднімає і розв'язує
І.Багряний?

- Як ви пояснюєте відкритість розв'язки сюжету в перспективу? Як вона
обумовлюється процесом становлення характерів насамперед Григорія і
Наталки??


Урок - диспут за романом «Сад Гетсиманський»

Тема:Зображення сталінських репресій в Україні в кінці 30-их років

XX століття.

Мета: Ознайомити учнів з історією написання та ідейно-тематичним змістом роману «Сад Гетсиманський». Розкрити злочинну суть тоталітарного режиму. Формувати національну самосвідомість, духову твердість і наполегливість у виконанні поставлених завдань. Вчити боротися за людське в людині.

Хід уроку

І. Розповідь учителя про основні проблеми сучасності, злободенність та актуальність роману «Сад Гетсиманський».

Докладніше зупиняємося на періоді звинувачень, тюрем, заслань письменника. З'ясовуємо документальну основу роману, підкреслюючи, що це в історії літератури перший твір про систему радянських концтаборів.

Роман «Сад Гетсиманський» був створений на два десятиліття раніше від «Архипелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина і став першим у розкритті диявольської машини примусу в тоталітарній системі. Після того роман вийшов у Німеччині у 1950 році, автора звинувачували у фантазерстві. (Тому вчителю доцільно з'ясувати документальну основу роману.)

У свій час І. Багряний був змушений доводити світу фактами з власної біографії, що він цілком компетентний щодо «совєтської» тюрми і що його книга -документальна річ. У статті «Камо грядеши?» І.Багряний описував дикі страхіття «кухні-фабрики, країни єжовських рукавиць, перебуваючи в яких людина перетворюється в ніщо». У 1932 році письменник перебуває у камері самотнього ув'язнення шість місяців і 13 днів, тут він змушений був «зізнатися» у своїх, націоналістичних поглядах», розкрити «контрреволюційну» сутність своїх літературних творів. Після цього - заслання на Далекий Схід, втеча, арешт по дорозі, суд, три роки таборів. І після повернення - знову арешт. Звинувачення будувалося виключно на свідченнях людей, які самі перебували під слідством. У 1938-1939 роках на допитах Багряного слідчі постійно твердили, що він звинувачується за участь у контрреволюційній організації. І. Багряний визнавав себе винним лише тому, що свідомо проводив контрреволюційну діяльність у


літературі. Будь-які звинувачення письменник відкидав. Інколи допити тривалі по кілька годин. Протоколи звинувачення він не підписував. Це свідчить про силу духу і незламність, адже майже всі підписували. І. Багряний не підписавши протоколу, мабуть, врятував собі життя.

Головний герой роману - особистість, яка чинить опір до кінця і, зрештою, тріумфує над антилюдською силою, яка хоче її розчавити, як і сам автор, який був переконаний, що він не повалений духовно і фізично.

«Під знаком скорпіона стоїть наша епоха, - пише Багряний. - Цей знак — знак достославного своєю ницістю, злобою і підступністю скорпіона, істоти, що при своїй мізерності і слабості має за зброю отруйне жало і здібність до мімікрії. Макабрична епоха непоправно хворої, розкладеної людської психіки, що цю підлість вивела в чесноту, в зразок, в мораль, освятивши, виправдавши, похваляючись нею, як справжім здоров'ям...». Досліджуючи нашу епоху, автор узагальнює її у ніх образах «Саду Гетсиманського».

П. Бесіда, в якій з'ясовуємо головну проблему твору - прийму боротьби за людське в людині. Інтерактивна вправа «Акваріум».

(Кожна група для диспуту займає відведене місце посеред класу. Щоб зав'язався диспут, створюємо три проблемні ситуації. Ділимо учнів на кілька груп. Для активізації і глибокого проникнення в текст та зміст роману, готуємо для кожної групи низку проблемних запитань).

Для першої групи, яка розкриватиме суть держави - великої тюрми, де з людини можуть зробити і робили «дірку від бублика», ставимо такі питання:

- Як у романі змальована радянська в'язниця? Як реагувала на смерть в'язнів
офіційна влада?

-Охарактеризуйте створений тоталітарною системою «конвеєр розбирання людських душ».

-Як у творі зображено «нове правосуддя»? Яку мораль сповідують
енкаведисти?

-Прокомунтуйте слова Фрея: «Воля сліпих мільйонів ламалася об волю
авангарду, який знав краще, чого тим мільйонам треба».

-Яким бачить нове суспільство представники влади? Поясніть вираз:
«Повзуни ніколи не творять історії».

Друга група учнів має бути на уроці ведучою, адже образ Андрія Чумака є точкою перетину всіх подій, вчинків і помислів персонажів. У запитаннях необхідно наголосити на постійній внутрішній боротьбі в душі Андрія.

-Які епізоди дитинства згадує Андрій у в'язниці?

-Пояснітьть, що хотів сказати автор про Андрія словами: «Феноменально
вперта людина, яка не визнавала речей неможливих».

-Охарактеризуйте стосунки, які склалися між Андрієм та слідчим Донцем.
Чому Андрій відмовився від помсти?

-Прокоментуйте Андрієві слова: «Героїзм... це блиск раптової її відваги, що
захоплює людські серця до конання неможливого». А як оцінює власну
поведінку?


- Поясніть, чому влада прагнула будь-що морально зламати Андрія і зволікалІ з фізичним знищенням.

-Яка риса була визначальною в характері Андрія Чумака і зберегла його від
морального злому?

-Як ви розумієте слова: «Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною
душею, аніж повзати на колінах, вмерти двічі - морально і фізично»?

Третя група учнів зосереджується на вузлових питаннях тексту «Саду Гетсиманського», бо їм належатиме дослідити систему біблійних образів у романі. Запитаннями слід спонукати учнів не пропустити жодного важлиного моменту, бо біблійні образи в романі виступають загальнолюдськими символами, які в художньому тексті роману наповнюються інтерпретаціями, несуть величезне змістове навантаження, доповнюють і розкривають образ головного героя.

-Чому, на вашу думку, Андрія так стурбувала розповідь про страждання
Христа в Гетсиманському саду?

-Для чого автор у сюжеті роману звертається до образів біблійних героїв
Каїна, Авеля, Юди?

- Як ви розумієте епіграф до роману? Чому автор зупиняється саме
на цій назві для книги?

(За підготовленими дома відповідями виступають учні першої групи. З цього виступу виносяться проблемні запитання, які вимагатимуть різних думок, поглядів І суджень, неординарних висновків).

- Чи могла довго проіснувати така держава-тюрма? Які її перспективи?

- Чим нагадує вам образ держави-тюрми новелу М. Хвильового
«Я (Романтика)»? З якою метою письменник створює образ

країни- тюрми? Чи для того, щоб затаврувати радянську систему, чи для чогось іншого?

(Продовжують диспут представники другої групи, які, характеризуючи образ головного героя в аспекті поставлених проблем, поглиблюють і розвивають їх з боку національного та філософського бачення. Тут варто вчителеві допомогти учням зорієнтуватися у визначенні поставлених питань).

Учитель. Щоб досягги чогось у житті, треба поставити перед бою мету, визначити смисл і цінність життя. Як же їх розумів головний герой роману? Які джерела формування його світогляду? Яку роль відіграла ідея у визначенні та формуванні мети і смислу життя героя? Якими цінностями - соціальними, Ідейними, політичними, духовними, моральними, естетичними - як предметом потреб керувався герой, щоб визначити свої орієнтації в житті, збагатити духовний світ, зміцнити життєві принципи та ідеали? Ці фактори сформували характер героя і склали його ставлення до інших людей до навколишнього світу, визначили головну мету - національна, соціальна і духовна свобода, бо без неї немає повноцінного життя.

Після виступу учнів другої групи можна винести на обговорення такі питання:

- З якою метою Андрій доводив, що він людина?


- Чи можна вважати його життя знеціненим?

- Який з трьох девізів («Людина - це найвеличніша з усіх Істот»,
«Людина - найнещасніша з усіх істот», «Людина - найпідліша з
усіх істот») підходить Андрію найкраще?

Дискутуючи, учні доходять висновку, що звичайний в'язень перетворюється в легенду, яка й живить надію, зміцнює душі людські, нейтралізує філософію зради І тим самим сприяє торжеству життя.

Завершують диспут представники третьої групи, які з'ясовуй роль біблійних образів у романі.

Підсумокуючи сказане на уроці, виносимо на заключну частину уроку кілька проблемних запитань, пов'язаних з біблійними образами в романі.

-Чи можна страждання Андрія в тюрмі порівняти з муками Ісуса Христа в
Гетсиманськім саду?

-Чи виправдані муки Андрія?

Таким чином, у ході роботи над романом учні усвідомлюють, що український народ у страшні часи лихоліття виробив свої принципи протистояння системі, сформував свою національну мораль і психологію, суть яких полягає в тому, щоб знайти в собі сили чесно і послідовно пройти до кінця життя, виконавши свій обов'язок перед народом І Україною.


Інноваційні технології навчання української мови та літератури

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст.. пріоритетним напрямком у розвитку освіти є підготовка людей високої освіченості, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження науко ємних та інформаційних технологій. У зв'язку із зміною соціальних вимог відбувається переосмислення ролі вчителя у процесі модернізації системи освіти, підвищуються вимоги до нього. Критично-креативна парадигма освіти потребує високої професійної компетентності вчителя, його готовності до педагогічного співробітництва і співтворчості зі своїми учнями, до здійснення особистісно зорієнтованого навчання.

Інновації в освіті великою мірою пов'язані із суспільно-політичними та економічними змінами у житті країни. Україна розпочала складний шлях до євро інтеграції. Формування в Україні нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.

Поняття «інновація» в перекладі з грецької мови означає «оновлення»,»новизна», «зміна», з'явилось вперше в зарубіжних дослідженнях XIX ст.. в техніці. В Україні на початку 90-х років XX ст.. взято курс на розвиток інновацій, який знайшов своє відображення в концепції науково-технічного та інноваційного розвитку України, схвалений Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 р.

У ситуації інноваційного буму, характерного для практичної педагогіки останнього десятиліття, привертає увагу амбівалентність поняття «інновації». Для одних - це впровадження історичних систем альтернативної освіти, які ми не мали можливостей апробувати на власному соціокультурному грунті. Для інших інновації асоціюються з такою якістю нового, якої раніше ніколи не існувало. Дехто взагалі під «інноваціями» розуміє практичну вседозволеність.

Інновація в освіті це:

- результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень
різноманітних педагогічних

проблем;

- процес оновлення чи вдосконалення теорії і практики освіти, який
оптимізує досягнення

її мети.

Як показує аналіз педагогічної практики в сучасності, за останні роки чітко визначився перехід на гуманістичні способи навчання і виховання учня. Проте в масовості до цього часу зберігаються протиріччя між «фронтальними» формами навчання та індивідуальними способами навчально-пізнавальної діяльності кожного учня; між необхідністю диференціації навчання та однаковим змістом і технологіями навчання. Одним із важливих напрямків усунення названих протиріч є розробка і введення прогресивних педагогічних технологій, які будуються на новій освітній парадигмі - особистісно орієнтованій.

Кiлькiсть переглядiв: 582

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.